Ключ до інформаційного замка
Травень став для українського інформаційно-залежного суспільства початком нової ери. Адже саме тоді набрав чинності новий Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ось вже більше двох місяців громадяни мають право одержувати інформацію про все.
За час дії Закону України «Про доступ до публічної інформації» надійшло не так багато запитів. Переважно – це запити на той чи інший наказ, причому викладені винятково в письмовій формі. Втім, спеціалісти стверджують, що це лише початок, адже далеко не всі встигли озброїтись знанням закону і призвичаїтись до новацій інформаційної політики. Але зараз люди починають плутати запити на інформацію, право на які забезпечується саме вищезгаданим Законом з правом на звернення. Та між ними – велика різниця.
Звернення – це скарга, пропозиції, заяви. Тобто, відчувши несправедливість чи угледівши правопорушення у діях посадових осіб, підприємств, організацій тощо. Завдяки зверненням громадяни можуть ініціювати розгляд справи щодо порушення законодавства, а також захистити свої власні права. Українці також можуть вказувати на недоліки у роботі депутатів усіх рівнів, пропонувати свій варіант вирішення тих чи інших проблем.
А от запит на інформацію подається особою для отримання від розпорядника публічної інформації будь-яких відомостей, якими він володіє, у тому числі, й тих, що збираються і зберігаються про самого громадянина, й не мають обмеження доступу. До того ж, доступ до таких даних також забезпечується шляхом обов’язкового оприлюднення розпорядниками визначених законом відомостей.
На які запитання відповідають?
Важливе нововведення, як для громадян, так і для державних службовців, - це критерії, які обмежують доступ до інформації. І тут навряд чи можна говорити про приховування якихось оборудок, адже Законом передбачені випадки коли саме можна встановлювати ці «кордони». Загалом же у новому Законі виділено три види інформації, доступ до якої «закритий», це конфіденційна, таємна і службова.
Конфіденційна інформація – це відомості про особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень.
Таємна інформація – це відомості, розголошення яких може завдавати шкоди особі, суспільству та державі. Зокрема, таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, таємницю слідства та іншу, передбачену законом таємницю.
Службова інформація – міститься у внутрівідомчій кореспонденції, а також зібрана у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оброни країни, яку не віднесено до державної таємниці.
В оновленій редакції Закону України «Про інформацію» міститься перелік відомостей, що не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом. Окрім іншого, це стосується фактів порушення прав і свобод особи. Також розголосу піддаватимуться незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. До того ж, громадяни мають право ознайомлюватися з деклараціями про доходи, які претендують зайняти чи займають виборну посаду в органах влади. А інформація про доходи осіб, які обіймають політичні посади (члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів) підлягає обов’язковому опублікуванню в офіційних друкованих виданнях.
Вигадувати, як би це якомога креативніше оформити той чи іншій запит, не доведеться. Адже розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати та надавати доступ до порядку запиту на інформацію (що, до речі можливе не тільки в письмовій формі, а й усно, або з використанням електронної пошти, факсу, телефону тощо), а також оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності. До того ж, громадян мають повідомляти про те, де саме містяться відомості про ті чи інші документи, і які саме види інформації зберігає розпорядник. А щоб запитувачам зручніше працювалось, установи визначатимуть спеціальні місця для роботи з документами, адже громадяни мають право робити з них виписки, фотографувати, сканувати, копіювати, записувати на будь-які носії інформації.
Відповідь на запит має бути надана за п’ять робочих днів з дня його отримання. Відповідь може біти і затримана, та лише на 20 робочих днів, і тільки за умови, що на це є вагомі причини. Так, наприклад, відповідь на запит може потребувати пошуку інформації серед значної кількості даних або ж для його виконання необхідно надати великий обсяг інформації. Та про такі проблеми розпорядник має попереджати громадян заздалегідь, не пізніше п’яти робочих днів від дня отримання запиту.
Для уникнення випадків відмови у задоволенні запиту потрібно врахувати перелік підстав, за якими вам мають право відмовити. Причини цього – досить прості, й достатньо бути уважним, щоб запобігти відмові й отримати потрібну інформацію.
По-перше слід зважати, що розпорядник може не володіти певними даними, і більше того – не зобов’язаний відповідно до своєї компетенції їх мати.
По-друге, запитувачу відмовлять, якщо інформація, яку він намагається отримати, обмежена в доступі.
По-третє, потрібно оплатити фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком документів, необхідних для задоволення запиту за умови, що їх обсяг більше ніж 10 сторінок і вони не стосуються інформації, яка становить суспільний інтерес, а також відомостей про особу запитувача.
І останнє завжди звертайте увагу на правильність оформлення запиту. Бо достатньо забути вказати правильну поштову або електронну адресу чи надати загальний опис затребуваної інформації (назва, реквізити, зміст документа) – і бажаної інформації ви не дочекаєтеся. Крім того, навіть наявність підпису та дати, які обов’язково повинні бути у письмовому запиті, впливає на результати його розгляду.
Дивитись також:
Загальна інформація про доступ до публічної інформації
Про доступ до публічної інформації - Законодавча база
Оформлення інформаційного запиту
Схема взаємодії
Про доступ до публічної інформації - Звіти